Виростаєш зі мною.
Коріння – у чорну землю.
Молоде твоє дерево вгору.
Я хотів би зростати в країні,
де ніби повітря прозоре,
солодка вода, як мед.
Я хотів би зростати разом.
Не тримай мене, я не втечу.
Бо я зрозумів не одразу
значення тої обротьки,
що ти накидала на шию –
щоб себе і тебе не згубив.
Не для того, щоб я не тікав.
Я зростаю з тобою –
чекай!
Ненавмисно ламаю підпірки,
що мені ти так ніжно в’язала.
І мені завжди буде замало,
до чого я так довго ріс.
Ми зростаєм.
Коріння – вниз.
У ту чорну та теплу землю,
де сплітаєм коріння в обійми,
бо ми разом
зростаєм увись.
Ти легенько мене торкнись –
молоде твоє дерево вгору…
Хоч повітря у нас не прозоре
і вода не солодка, як мед,
ми зростаєм.
З тобою я можу
і я хочу
іти вперед.