Вони, на оцій планетці, хочуть жити вічно, але дуже бояться старіти.
Культ досконалого тіла – жодної зморшки, жодної зайвої волосини.
Вони тут насправді – як у великому сиротинці. Нічийні діти,
Що придумали (ніби казочку на добраніч) – про Батька й Сина,
Сотворили за власним образом і подобою: на золотому троні, з білою бородою,
Кепськими настроями, примхами, суто людськими рисами і приколами.
І тепер я змушений опікуватися всією цією не золотою ордою,
Усіма племенами, всіма народами, усіма їхніми школами.
Я тепер – ніби дерево. Ніби дуб, обвішаний стьожками зі словами.
Кольорові, як люди, всі їх прохання, всі їх вимоги - між двері пальці.
Вони, на оцій планетці, вірять у Тата, а ночами туляться біля мами,
Вони, що всі розуми поїли, знищили до коліна неандертальців,
А потім іще придумали, ніби «наступники пітекантропів» – лайливе слово.
Вони, на оцій планетці, взагалі люблять лаятися і воювати.
Уся їхня історія – давня й сучасна – це суцільні зради, бої та змови.
Уся їхня мова – багата і мелодійна – у мертвих книгах. У вжитку - мати.
Вони не знають, що їм робити зі своїми життями. Спарюватися і жерти –
Це їм найкраще вдається. У них сонце – як золото. Їхня планета зелена.
Вони існують, аби приносити (я їх про це не просив! ) Богові жертви,
Та часом вони закохуюся – і на кілька секунд стають схожі на мене.
Що вам іще розказати про цю манюню якусь там планету від Сонця ?
Про її флору та фауну, про складний клімат, про місяць її та зорі?
Розумієте, вони потребують лікаря, санітара і охоронця.
Ну, від них щоб охороняти... Санаторійна зона. Вони хворі.
Я, коли це зрозумів, довго плакав на спільній кухні. Смішні васали!
Я змив пробірку із ними в туалеті общаги. Та спохопився останньої миті.
Того року була велика повінь. Про це навіть в Біблії написали.
Я ж – не вони! Я ж не можу так просто їх всіх убити.
Товчуться, як павуки у банці. Сплять,їдять, паруються і вірять у Бога.
Убивають за оту свою віру ближнього і чужого . Від мого, блін, імені!
Що мені з ними робити, пане професоре? Ця планетка така убога,
Тулиться своїми губами білковими до космічного білого вимені…
Так, я згідний, експеримент не вдався. Щось пішло не так, щось пішло околяса.
Я вже думав про це. Помилка в розрахунках? Перегоріли процесори?
Маленька планетка, створена для любові – повна крові та м'яса.
Я ночами не сплю. Мені так їх всіх шкода, пане професоре….