Лесовала осень золотая
В кронах грабов и в дубов громадах.
И душа отозвалась живая
В зеркале остекленелом, чадном.
И душа раскрылася живая,
И червонным золотом горела.
Давние припомнились слова –
Те слова, которых ты хотела.
Как сердца гудели в трубеже
И уста затаивали муку.
О не преступать бы нам межи,
Не ломать в отчаянии руки.
Золото любви заносит снег.
Кое-где лишь пней чернеют двойни.
И к тебе, как до сторонки отчей
Не найти утраченных дорог.
Золотіла осінь лісова
в кроні грабів і в дубів громадді.
І душа озвалася жива
в чорному осклілому свічадді.
І душа розкрилася жива,
і червоним золотом горіла.
Давні пригадалися слова —
ті слова, котрих ти так хотіла.
Як серця гуділи в трубежі
і уста затамували муку.
О не заступати б нам межі
і в розпуці не ломити руки.
Золото кохання криє сніг.
Де-не-де лиш пнів чорніють близни.
І до тебе, як до материзни,
не знайти утрачених доріг.