Ти стоїш – цілковитий мармур:
Мармурові очі, руки, волосся.
Хмари з боків скинули траур,
Бач, пташиний король знайшовся.
Бач, обсіли, як вовки Мауглі,
Як у ніг самотніх їхні пси або кішки.
В їхніх пір'ях твої долоні танули,
На твоїї душі залишались відбитки.
У птахів на лапках гострий морок,
У птахів на крилах цупкий спокій.
Відберуть у землі, понесуть угору,
До обрію, в глибочінь блідих утопій.
Звідти місто наше нагадую прорву.
В небі хоч ближче до сонця, а холодно.
Вони зі спогадів зів'ють тобі ковдру,
З тих думок, які пом'ятати лоскотно.
Підкорилися. Вони віддають свою волю,
І натомість забирають твою ще й без бою.
Вони будуть лікувати вуха твої від болю,
Доки не почнеш вопіти й ридати совою.
А потім злетиш, чи є збігати куди?
Залишайся. Хоча б фігурою мармуровую.
Цим птахам не потрібен король, щоб вести,
Вони усі до останнього хочуть бути тобою.