Я про тебе говорив з дощем.
Він послухав і чимдуж заплакав.
Він і сам ліричний бідолаха –
капав слізьми на моє плече.
Скільки – навесні і восени –
тих дощів мої зросили плечі...
Людям і дощам зі слізьми легше.
Сльози – ліки, для душі вони.
А про дощ – з тобою говорив.
І були у тебе очі повні.
Сльози – це душі маленька повінь,
та, яку з дощу я сотворив...