У знайомого вiкна виходять на церкву –
він бачить, як дзвони дзвенять.
І дзвони дзвенять, і хвилюється серце,
і думи – про долі розп'ять.
У товариша дивляться вікна на цвинтар –
де вічність безмовних хрестів.
Він сотню разів помінятися звідти
на інші пейзажі хотів.
Я навіть не думав мінятися, зовсім.
Ніхто і не змусить мене.
Віконце моє – на весну і на осінь.
і часто – на небо нічне...
На матір з дочкою... На хлопчика в санках.
На бабці старенької сміх...
На зорі. На день. І на сонечко зранку...
На що це зміняти я міг?..