Из неоконченного
Пускаюсь в путь. А ты стоишь –
Звездою над судьбой повисла.
Куда подался, осмомысл?
Ты не опомнилась. Ты спишь.
Тот зазыв муки. Уплыла
За молодостию шальною
Печаль дитячья. Бог с тобою,
Как зовы утра вознесла
Поверх себя, достигнув края
Небес. О Бог с тобою. Знай
Я и в разлуке не замаю
Венчальный пышный каравай.
Пускаюсь в путь. А ты стоишь –
Над долом, как звезда, провисла,
Над далью всею. Сердце стиснув,
Слезу в очах своих таишь.
О гнись травою, сердце, гнись
Под тяжестью. И не гневись.
А там, где тропка пролегла –
Ржавь кровяная будыля.
Ржавь кровяная будыля.
Холодный пот сотри с чела.
Ты словно тополь край села.
Мир покатился дубала.
Пускаюсь в путь. А ты стоишь –
Звездою над судьбой повисла,
Дитя к груди своей притиснув,
И в мой пропавший след глядишь.
Я сколько сил есть избегаю
Воспоминания. Прощай.
Ты жалостию дух мой сжала
И слезы ты в очах таишь.
Рушаю шлях. А ти стоїш —
як зірка, над дорогу звисла.
Куди подався, осмомисле?
Ти не прочумана. Ти спиш.
Той зазив муки, почезла
за молодістю навісною
зелена жалощ. Бог з тобою,
як зірні скрики вознесла
над себе, засягнувши краю
небес. О Бог з тобою. Знай
я і в розлуці не займаю
пухкий весільний коровай.
Рушаю шлях. А ти стоїш —
як зірка, над долиною провисла,
над далиною. Серце стисла
і сльози у очах таїш.
О гнись, ковиле серце, гнись
під тягарем. І не гнівись.
А там, де стежка провела —
руда кривава бугила.
Руда кривава бугила.
Холодний піт зітри з чола.
Ти ж як тополя край села.
Світ заходився дубала.
Рушаю шлях. А ти стоїш.
Як зірка над дорогу звисла,
дитину до грудей притисла
і в мій почезлий слід зориш.
Я скільки можу обминаю
спогадування. Прощавай
і жалощами дух мій стисла
і сльози ув очах таїш.