Шумить ріка у ранішнім світанку,
І сонечку всміхаються луги.
Матусі рідної я зберігаю вишиванку,
Вона серденько тішить всі роки.
Яке святе і рідне слово – Мама…
Його я промовляю повсякчас.
Вже скаче пульс і збій дає кардіограма,
Але підтримка мами зі мною раз у раз.
Старі світлини розкладу навколо,
Слізьми омию і у горлі спазм.
А за вікном буяє ніжна матіола,
Всиляючи в життя ентузіазм.
Я на могилі в мами помолюся,
І з нею поговорю про усе.
Я як колись в дитинство повернуся,
Де перше слово – Мама – над усе!