http://www.stihi.ru/2017/04/08/4350
Всю ночь шёл хлёсткий дождь… И на душе ужасно…
Хотя весна. Нежнейший абрикосов цвет -
Красноречивее и мог ли быть ответ,
Что я, дурёха, плачу и не сплю напрасно.
Ведь это просто плеск небесного хорала.
Живительный поток для жаждущей Земли…
Дождя весеннего иголки так секли,
Чтоб вышить всюду вновь цветные покрывала…
То просто сумрачно… Ну, а Любви так мало?
Надеюсь, вылетит пчела из улья в срок.
Бесспорно, Солнышко разгонит тьмы поток,
Как сотни лет его для грешных разгоняло!
Так рассудила я… Печаль исчезла сразу,
Я в одуванчиковый верю «солнцепад» -
Не разорвёт Планету жуткий Баобаб,
Как в сказке Принц-малыш, мир выполет заразу.
И под хоругви празднично цветущих крон
К Любви вдруг розы выйдут на поклон…
Оригинал
Всю ніч періщив дощ... І я - засумувала...
Хоч буйно абрикоси у дворах цвіли -
Й промовисто мені нараз відповіли,
Що надарма, дурна, і плакала, й не спала...
Це просто дріботить небесного хорала
Оживлюючий струм на молитви Землі...
І голки водяні на весняному тлі
Знов вишиють нам скрізь чарівні покривала...
Це просто сутенить...І так Любові мало?
Та вилетить, надіюсь, з вулика бджола?
І Сонце, безперечно, сутінки здола,
Як сотні літ для нас - руйнівників - долало!
Отак помислилось...І сум - сховавсь одразу,
Бо вірю - вкриють трави сонячка кульбаб -
Не розірве Планету злісний Баобаб,
Бо, як Маленький Принц, люд виполе заразу!
І під дерев корогви та гірлянди
Святково визирнуть закохані троянди!
Иллюстрация из Интернета.