Всю ночь лил дождь... И стало на душе ненастно...
Хоть абрикосы буйно во дворе цвели,
Красноречиво говоря, живи, цвети,
Что я ,дурёха, плачу и не сплю напрасно.
То просто музыка небесного хорала,
Ответ живительный взыскующей Земле,
Иголки водные вновь на весеннем тле
Повышивают нам цветные покрывала.
То сумерки... И потому любви так мало?
Я знаю вылетит из ульечка пчела,
И солнце одолеет сумерки сполна,
Как сотни лет до нас всю темень разгоняло!
Такая мысль пришла... И грусть исчезла сразу.
В весенний, ласковый я верю сонцепад.
Не разорвёт планету злостный Баобаб,
Как Принц Экзюпери, мир выполет заразу!
Из-под ветвей тенистых, навевая грёзы,
Вновь к солнцу выглянут в любовной неге розы!
Тло - дно, испод, основание (словарь Даля)
Всю нiч перiщив дощ
Всю ніч періщив дощ... І я - засумувала...
Хоч буйно абрикоси у дворах цвіли -
Й промовисто мені нараз відповіли,
Що надарма, дурна , і плакала, й не спала...
Це просто дріботить небесного хорала
Оживлюючий струм на молитви Землі...
І голки водяні на весняному тлі
Знов вишиють нам скрізь чарівні покривала...
Це просто сутенить...І так Любові мало ?
Та вилетить, надіюсь, з вулика бджола ?
І Сонце, безперечно, сутінки здола,
Як сотні літ для нас - руйнівників - долало !
Отак помислилось...І сум - сховавсь одразу,
Бо вірю - вкриють трави сонячка кульбаб -
Не розірве Планету злісний Баобаб,
Бо, як Маленький Принц, люд виполе заразу !
І під дерев корогви та гірлянди
Святково визирнуть закохані троянди !