А дощ шуршить по підвіконню, немов старесенька платівка,
В якої пісня закінчилась, в якої закінчився час.
У мить дощу так особливо бажає затишку домівка,
Яка завжди на нас чекає і завжди обігріє нас.
Життя – це відстань між дощами, між травами і між квітками.
Колись, в дитинстві, – ціла вічність, а потім, з часом, – день і крок.
А квіти і дощі у трави злітають разом пелюстками.
І пелюстки у дощ на травах блищать, мов родички зірок.
А дощ нагадує весною, що в світі ще існує осінь.
Дощ – добре, набагато краще, ніж світлість зимових ознак...
І дощ не плаче, він – як люди – лише тепла і сонця просить.
Він, як життя стара платівка, все не зупиниться ніяк...