Напівпрозорий шовк твого лушпиння,
Оголений весняним промінцем,
Зашелестів від сонного бурління,
Й звільнив від ковдри заспане лице..
Потягуючись млявими руками,
І, позіхаючи у стомлене вікно,
Спотілеє росою в білій рамі,
Грудьми сорочки стягуєш сукно...
До стелі від твого рябого тіла,
Неначе пар, здійметься аромат,
Твоєго сну, що ти одна гляділа,
І ти йому всміхнешся не в попад.
Ногами босими по вимитій підлозі,
Ступатимеш, неначе по землі.
По променем окресленій дорозі,
В пробудження ... у ранішній імлі.