Моя Любове, душу не ятри,
Вона і так болить мені сьогодні:
Куйовдять трави збуджені вітри
І завивають, мов вовки голодні...
Любове, всьому в світі є межа,
Тож...не шукай на сонці чорні плями...
Зневічена стихіями душа,
Земне життя любила до нестями...
Коли замало було їй землі,
Вона з тобою линула до неба...
Вітри жадали вирвати її,
Хотіли, щоб відмовилась від тебе...
Душа не продалася за п"ятак
(не стати їй покірною рабою)...
Розхрістана, неначе той жебрак,
Оголена - вона перед тобою!
Любове, докоряти їй - облиш!
Вона й без того сповнена журбою...
Тут на землі, душа хотіла лиш
Єдиним цілим бути із тобою...
Тобі писала ніжнії вірші,
Ти трімко в ній звучала в кожнім слові..
Бо справді... Що любов є без душі?
Чого душа є варта без любові?