Затісно в підзасохлій вже шкарлупі,
Метелику із крильцями й тільцем -
Не випрямити вусик, жме у дупі,
В якомусь блювотинні все лице...
Все тіло розрослося у розмірі,
Тріщить по швам вже лялечка мала.
Та він чекав, що звільниться.Він вірив.
Він скоро в небо вскине два крила..
Він чув давно ці щебетання пташок.
І зайчик сонячний на стінах вигравав.
І запах той , божественний ромашок,
Через щілину в ніздрі долинав.
Він мріяв, про безмежжя небосхилу,
Про зорі, до яких він долетить...
Він ріс, мужнів, він набирався сили,
Щоб стіни лялечки и засохлі проломить...
І от коли настав той час пророчий,
І стінка трісла, вивільняючи крило,
І спала слина, і відкрились очі,
І небо громом блисло й загуло.
Нарешті виліз завойовник неба,
Розправив крила - сильні як базальт ...
Взмахнув і ... капля впала враз із неба,
І дощ ввігнав метелика в асфальт..