Посвящение Киеву, из цикла Эмиграция перевод на ук

Петр Голубков
Посвящение Киеву, из цикла "Эмиграция" (Дмитрий Кимельфельд, http://interesniy-kiev.livejournal.com/375895.html)


Я этот город буду помнить вечно, –
За все, что в нем сбылось и не сбылось,
За то, что путал он простосердечно
С еврейским "вей из мир!" русское "авось".
Свяжу на память узелок гордиев –
Пусть будет он единственным узлом,
С которым я покину светлый Киев,
А он меня да не помянет злом!
Аз ох ун вей, товарищи бояре,
Нам тесно стало вдруг на этом шаре –
И наш исход идет под стук колес...
Но! – я не вижу повода для слез!
Я счастлив был, и, выйдя на Крещатик,
Залитый солнцем с головы до ног,
Вонзал свой взгляд в девчонок веснушчатых –
И жизнь была прекрасна, видит Бог...
Я пробегал по улочкам горбатым,
Я воду пил из вещего Днепра.
Я стал седым, но я не стал богатым,
Я знал добро – но не нажил добра...
Аз ох ун вей, товарищи бояре,
Играет гой на стареньком баяне.
Еврейский уменьшается вопрос...
Но! – я не вижу повода для слез!
Прощай, прощай, мой город семиглавый,
Мой лучезарный верный горбунок...
Пускай теперь другие ищут славы, –
А я с тобою прожил все, что мог...

Я этот город буду помнить вечно...

ПОСВЯЧЕННЯ КИЄВУ, з циклу "Еміграція" (вільний переклад П.Голубкова)

Я пам'ятатиму це місто вічно, -
За все, що тут збулося й не збулось,
За те, що плутав щиро, навіть звично,
З єврейським "вей из мир!" російське я "авось".

Зв'яжу на пам'ять вузлик я гордіїв -
Нехай єдиним буде він вузлом,
З яким покину я мій світлий Київ,
А він мене хай не згадає злом!

Аз ох ун вей, товариші бояри,
Нам тісно на цій кулі вже «на шару» -
І результат - під стукіт йде коліс...
Але! - не бачу приводу для сліз!

Я радий був, виходив на Хрещатик,
Залитий сонцем з голови до ніг,
В дівчат вдивлявся там веснянкуватих -
Було прекрасно, бачить Бог, я звик...

Я пробігав по вуличках горбатих,
Я воду пив ще з віщого Дніпра.
Я сивим став, але не став багатим,
Я знав добро - та не нажив добра...

Аз ох ун вей, товариші бояри,
Гой грає на старенькому баяні.
Єврейський рід – він зменшується скрізь...
Але! - не бачу приводу для сліз!

Прощай, прощай, це місто семиглаве,
Мій Горбоконику з дитячих книг...
Нехай тепер шукають інші слави, -
А я прожив з тобою все, що міг...

Я пам'ятатиму це місто вічно...