ВАЛЬС (Борис Олійник, http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=5381)
Цвіт на каштанах помірно, покірно погас.
Ах, не зів'яв, а погас, наче люстра у залі...
Все проминуло, немов старовинний романс,
Тільки гвоздика тремтить на крижині рояля.
Тільки мелодія... Тихше. Облиште. Не час.
Я запізнився навік на заручини наші.
Все проминуло, і вже не поверне до нас
Юний Волконський і ніжна Ростова Наташа.
Все проминуло...
Так звідки ж цей шарф
і рука -
Спалахом білим на тихому мармурі ночі?
Все одшуміло. Зосталася тільки ріка,
Пам'ять русява, вишнева зав'юга
і... очі.
Квіт на каштанах так чисто і юно зайнявсь,
Вітер волого припав до пелюсток губами...
Все повернулось у цей старовинний романс:
Двоє спинились... а я відпливаю у пам'ять.
ВАЛЬС (вольный перевод П.Голубкова)
Цвет на каштанах так плавно, покорно погас.
Ах, не увял, а погас, как светильники в зале...
Все промелькнуло, как-будто старинный романс,
Только гвоздика дрожит всё на крышке рояля.
Только мелодия... Тише. Нет-нет, не сейчас.
Да, я на век опоздал на свидание наше.
Всё промелькнуло, уже не пробудятся в нас
Юность Волконского, нежность Ростовой Наташи.
Все промелькнуло... Откуда же шарф и рука -
Вспышкою белой на мраморе тающей ночи?
Все отшумело. Остались ночная река,
Русая память, вишневая вьюга и... очи.
Цвет на каштанах - и чист, и так юн был для нас,
Их лепестков ветер влажно коснулся губами...
Всё возвратилось в забытый старинный романс:
Кончился вальс... Отплываю и я в свою память.