http://www.stihi.ru/2017/05/14/7498
О, Боже! Всю ночь снова дождик стучал,
Как будто шаман бил настойчиво в бубен.
И так целоваться вдруг жаждали губы…
И птахой в безвестность мой сон улетал.
Опутывал дождь думы болью в виске –
Они отдыхали в задёрнутых шторах,
Упрятав всю дерзость мою, непокорность
В уже укрощённой мной ретротоске.
А дальше – усиливал дождик минор,
Мурчал у окна он в угодливом раже,
Уставшее сердце совсем взбудоражил,
Дыханье прерывисто… брал на измор…
О, Боже! Ужель не прощён ещё грех?
Адам съел кисличку – доселе оскома!
Всё бью своенравной эпохе поклоны –
Одна… ввечеру… Жажду Божьих утех…
Оригинал
Ісусе ! Всю ніч вперто дощ цокотів,
Неначе шаман хвацько стукав у бубон...
І так цілуватися прагнули губи...
І мрійності сон птахом в невідь летів...
Доточував дощ низку плутаних дум,
Що мовчки спочили в завішаних шторах,
Сховавши зухвалі мої непокори
В травневий приборканий вже ретросум...
А далі - підсилював дощик мінор
І біля вікна зосереджено муркав...
І серце знесилене зовсім розбуркав,
Мов кисню нестача - і лине замор...
Ісусе ! Який не спокуто ще гріх? -
Адам з'їв кисличку - оскома ж і досі!
Все б'ю я поклони примхливій епосі -
Самотня..., вечірня... - жду Божих утіх ...
Иллюстрация со странички Маргариты Метелецкой.