вольный перевод с украинского
стиха Маргариты Метелецкой "Дощ у травнi",
источник здесь: http://www.stihi.ru/2017/05/14/7498
Исусе! Всю ночь нудно дождь колотил,
как будто шаман непрерывно бил в бубен.
И так целоваться возжаждали губы.
Мечтательный сон в забытьё уносил.
Дотачивал дождь строки путаных дум,
что молча дремали в задёрнутых шторах,
упрятав всю дерзость, смывая все споры,
былую печаль опустил в мая трюм.
А дальше усиливал дождик минор
и возле окна упоительно муркал.
Вдруг сердце уставшее вздёрнув побудкой,
грозил сбить дыханье и брал на измор.
Исусе! Какой не прощён ещё грех?
Адам съел незрелым - досель катаклизмы.
Всё бью я поклоны эпохе капризной
под ночь одиноко... Дай, Бог, свет на всех!
Оригинал:
Ісусе! Всю ніч вперто дощ цокотів,
Неначе шаман хвацько стукав у бубон...
І так цілуватися прагнули губи...
І мрійності сон птахом в невідь летів...
Доточував дощ низку плутаних дум,
Що мовчки спочили в завішаних шторах,
Сховавши зухвалі мої непокори
В травневий, приборканий вже ретросум...
А далі - підсилював дощик мінор
І біля вікна зосереджено муркав...
І серце знесилене зовсім розбуркав,
Мов кисню нестача, мов лине замор...
Ісусе! Який не спокуто ще гріх?
Адам з'їв кисличку - оскома ж і досі!
Все б'ю я поклони примхливій епосі -
Самотня, вечірня... - жду Божих утіх...