Пам’ять
(Сонет)
Чомусь у згадках цілий день мені
всі рідні із близькими та знайомі,
що вже, на жаль, вони на світі тому,
померлі та полеглі у війні.
Подробиці спливають, як ві сні,
скрізь, де бував, а більше в отчім домі,
мов сторінки прочитаного тому
гортаються веселі і сумні.
Усе, чого повіки не забуть,
і тішить, і бентежить мою душу.
І кожному я вдячний бути мушу
за власну долю і духовну суть.
В землі вони у статусі незрушнім.
А нам до них невідворотній путь.
–––––––––
©Анатолій Загравенко.