Я чекаю любов у подвір’ї чужого будинку,
Де машини штовхаються – наче автографа ждуть...
Я не думав приїхати, рішення – справа хвилини.
Що збиратися пану полковнику: взувся – і в путь.
А старенький якийсь озирався на мене суворо,
Може, думав, що квіти ламатиму я на букет.
Я і справді готовий всі квіти зламати, та сором
зупиняє мене, бо полковник, на жаль, не корнет.
Тож така дислокація: дід, двір, і я – без букета.
Сподіваюсь на дощ, щоб у хату загнав дідуся.
Але сонце палить... Ні хмаринки... Сміх, гріх і лібрето.
Я чекаю любов – ось моя оперета уся...