Є вічна розрада Того, що все може простить
Я тебе пригорну
Наче тую тендітну голубку,
Що летіла та впала,
Не може край неба злетіть;
Твої очі повиті зневагою,
Ляком та смутком,
Та є вічна розрада
Того, що все може простить.
Він все бачить, дитя,
Своє небо святе повертає,
Душу сцілить твою,
Та зрівняє підбите крило…
Буде світлим життя.
Чуєш, голосом мудро гукає?
То ж, лети, птахо, линь,
Щоб розрадою Небо було.
Віра Половинко
15.05. 2017р.
м. Київ.