Мысовская тайна
Легенда
Послушай про русалочку, дружок,
В которую влюбился сын купеческий.
Она любила мыс и бережок,
И жить хотелось ей по-человечески.
Бывало, выплыв, трогает утёс,
И нежно тень на нём обводит пальчиком:
«Портрет» рисует; краски луч принёс;
Навеян образ повзрослевшим мальчиком.
Та тень милее звёзд, роднее волн,
Идёт и падает, куда угодно ей.
Проскачет весело скалистый склон,
Скользнув, погладит и миры подводные.
Русалочка лелеет каждый миг,
И чувства в ней кипят необъяснимые.
Как хочется сказать ей напрямик:
«Ласкаю тень твою, следы любимые.
Горячий стан живой хочу обнять,
А не изображение зыбучее.
Слова «отец и мать» хочу понять,
Загадку слов: «щека твоя колючая»…
Ей бесконечно хочется смотреть
в его глаза лучистые, зовущие;
У лодки плыть, и плеском тихо петь,
И соблазнять в воде косой распущенной.
Но не смутит ли парня рыбий хвост?
Вдруг слышит, и русалочке не верится,
Что рядом для неё звучит вопрос:
«Не от меня ли прячешься ты, девица?
Иди сюда, лицо своё не прячь.
Красавица, плыви в мои объятия.
Мой поцелуй и нежен, и горяч,
Любовь верна, прибою не отнять её.
Играешь, плещешься беспечно в нём.
Твои заплывы вдаль – неимоверные.
Зову. Зайди желанной гостьей в дом.
Быть гостьей не откажешься, наверное?"
К рукам рванулась – не разъединить!
К нему зовёт душа неугомонная.
Глаза – в глаза – вот трепетная нить.
Осталась в глубине тоска бездонная!
Готова крикнуть: «навсегда с тобой»,
А он окаменел от удивления…
Звенело лето, и играл прибой…
Но не преодолеть оцепенения.
В объятьях замерла Дитя глубин,
И вновь рванулась, мечется в смятении.
В просторе этом нужен он один,
А в море не найти ему спасения.
И ей, русалке, на земле не жить,
Вода и рыбы – жизни утешение...
Любовь! Сумеешь две судьбы сложить?
О, Мать-Волна, ты выплесни решение!
Азов хранит волшебный добрый дух:
Во время фосфорения прибрежного
светло благословил влюблённых двух
и подарил им силу обережную.
На берегу – торжественный Утёс:
Русалочка, а не земная женщина
влюбилась горячо, навек, всерьёз,
С любимым – вековой волной повенчана.
Рыбачьи лодки. Судоходный плёс.
В воде играет детвора беспечная.
К Утёсу мыс Жиляевский прирос.
Залив – и ширь, и сказка бесконечная.
Послушай про Русалочку, дружок!..
Мысовская тайна.
Слышала легенду о любви купеческого сына и русалки. Он любовался красотой купающейся девушки, но она не выплывала на берег и не подпускала юношу близко к себе в воде. Однажды во время фосфорения моря, он решил искупаться в ночном море. Красота подводного мира его изумила, а ещё больше поразила красота девушки, которая близко подплыла к нему и заглянула в глаза.
От неожиданности юноша вынырнул, сел у лодки и долго повторял: «Так не бывает! Так не бывает!»
Затем он стал тайно караулить девушку, заранее утром входил в море, прятался и ждал. Однажды сумел близко подплыть к девушке и схватить. Он вынес её на берег. Русалка отчаянно вырывалась, но парень зажал хвост так, что он остался в крепких руках…
На мысу стояла изба Жиляева-купца, и сын был у него. А мыс называют Жиляевский до сих пор.
Но уходящий в воду конец мыса напоминает огромный рыбий хвост, «хвост русалки».
16. 06. 2017 г.
=============================
Легенда Желяєвського мису, Казантип
================================
(вільний переклад: Николай Сысойлов)
***
Мій друже, всі діла свої облиш –
Послухай про русалочку мій вірш..
1.
Легенда є: в русалоньку колись
Влюбився син рибацький – до нестримності!..
Вона любила берег цей і мис,
Життя людей здавалося їй дивністю.
Цей хлопець був їй змалку дорогим,
Відчула, що душа його – мов з крилами.
За те, що Духу моря склав свій гімн –
Навіяла: як грот знайти – з перлинами..*
Пройшли роки – і батько став купцем,
А він – поетом, працею не скованим.
Став мужній, статний, лагідний лицем,
В науках та в поезії підкований.
Як вірш читає – морем йде луна:
Йому – мов слово зоряне даровано.
Русалонька відчула, що вона
Закохана.. – нестямно, зачаровано.
2.
Бувало, як на скелі він сидить,
Поближче підпливе – щоб вірш послухати,
«Портрет» малює фарбами води:
«Любове! О, яка приємна мука ти!
Твій лик миліше зір, рідніше хвиль,
Мої всі відчуття тобою зорані.
Люблю його! І цей скелястий схил,
Де він вірші' свої читає зоряні».
Русалочка плекає кожну мить.
Признання у душі киплять розгубленій.
Як хочеться сказати: «Ти – мій світ!
Цілую тінь твою, сліди улюблені.
Гарячий стан твій збуджує мене,
А не зображення, водою намальоване.
Моя любов ніколи не мине,
Бо почуття у хвилі закарбоване»…
3.
Їй хочеться пізнати глибину
Очей, що манять сяйвом синьо-райдужним;
Так мріє, щоб у воду він пірнув –
І спокусив її цілунком радісним..
Чи не збентежить хлопця срібний хвіст?..
Аж раптом голос чує: «Є питаннячко..»..
То він!.. Почув.. До всього має хист!
«Від мене ти ховаєшся тут, панночко?
Пливи сюди, обличчя не ховай.
Воно прекрасне, очі сяють зорями.
Хай будуть чесними стосунки і слова,
А вчинки, як морська вода, прозорими!
Ти вся тремтиш, як я – від почуття!
Кохаєш! Ти казала це у сні мені!
Тебе шукав! Чекав усе життя!
Хай будуть наші пристрасті нестримані!»..
4.
Бушує море в серці молодім!
Здіймає хвилі страстю нескінченною.
Поет зове: «Прийди до мене в дім,
Стань, панночко, моєю нареченою!»..
Рвонулася – припала до плеча!
І де взялася сила для хоробрості?
І очі – в очі! ось він, світлий час!
Зосталася на дні журба самотності…
Сонет душі складався у вінок,
Розпущена коса сіяла зорями..
І не помітила, як пристрасний танок
Наповнив душу, серце передзвонами.
Шепнула милому: «навіки ми удвох»,
А він закам’янів.. – і скеля в хмарах вся..
Гадаю, наказав Нептун обох –
Благословень батькі'вських поцуралися..
5.
А може, був наказаний поет
За те, що грот Непту'на споловинено.
То приданим було.. – ось вам секрет:
Тепер той грот зачинено – скелиною.
А що русалка? Мучилась вона.
Благала батька, плачучи з півмісяця:
«Прости! Перлини, грот.. – моя вина!
Скарбниця з діамантами – на місці вся!
І золото, і срібло – як було:
Не брали там і трішечки, повір мені!»
А батько каже: «Ти створила зло!
Близнята, що в тобі – хай будуть зірвані!
Тоді прощення буде, а в цю мить –
За скоєне! – від тебе відрікаюсь я.
Не хочу бачити – під вартою посидь:
Аж доки, неслухнянко, не покаєшся!»..
6
«Земна любов – не варта навіть скла.
І звідки в серці ця любовна до'мішка?..»..
Все ж вирвалась русалонька, втекла.
А слід за нею – кинулись чудовиська!
Русалку захистив Азовський дух:
Племінницею та була внучатою.
Сховав її в одній із тихих бухт
На мисі «Казантип»*, що став їй хатою.
Перетворив чудовиськ без труда
На камені-потвори! – стали брилами..
Там зараз «Крокодилова гряда»:
Ті глиби називають «крокодилами»!
Багато різних чудернацьких форм:
Наказані усі Азов-Азовичем!
Он – «кобра», «лев», «змія»; а он – «грифон».
Хто став «верблюдом», хто – його «погоничем».
7.
[..А їхній боязливий ватажок
Став скелею, що зветься «Сраним каменем».
Бо йде від нього дивний запашок –
І буде обезчещений віками ним.
А друг його, злякавшись більше всіх,
Утік до бухти, .. та й присів під гіркою..
Про це казати, мабуть, сміх і гріх,
Але назвали бухту «Сракомийкою»!..]
8.
Та ну їх! Захара'стили всю суть!
А слів з легенди просто так не викинеш,
Бо назви ті – історію несуть!
Без назв – легенда просто мертвий ви'кидень.
З-за назв отих – і досі йде гризня!..
Та я продовжу – писано ще ста'рцями:
Русалка народила сім близнят!
Ті скелі звуться зараз «Семи-бра'тцями».
І скеля «Нефертіті» та'кож є.
Гово'рять, то русалка зачарована.
У ранній час, коли зоря встає,
Душа її співає замурована..
Як сталося? Русалочка сама
Пішла на це, сім’ю свою єднаючи.
Відто'ді мис, – поглянь, коли зима! –
Нагадує сріблястий «хвіст русал’ячий»...
9.
Легенди – мов історії «кіно»..
Це блиск, – якщо кінцівки з «хепі-ендами»..*
Купця Жиляєва немає вже давно,
А мис Жиляєвский – живе легендами!
Човни' рибальські… В’ються чайки скрізь.
Несеться вдаль моїх думок окриленість…
До Скелі мис Жиляєвский приріс,
А з ним – залив, ... казо'к сріблястий хвіст;
І дух Азовський, і легенд замріяність..
Послухай про русалоньку мій вірш –
Та скарб собі на спогади залиш.
***
--------------------------
Прим.
*Коли сім’я Желяєвих розбагатіла, знайшовши скарб у гроті, батько купив судно; став купцем, поставляючи за кордон (і до царського столу) осетрових та чорну ікру.
*Желяєвский мис (Карантинний) – частина мису Казантип, який має з три десятки бухт; кожна з яких отримала у народі свою неповторну чудернацьку назву: Сракомийка, Воротня, Шовковиця, Шарабай, Сенька, Сім Братців тощо.. За Желяєвським мисом зразу починається Берег кам’яних крокодилів; на мисі Казантип багато скель – найбільш відомі: скелі Семи-братців, Нефертіті, Верблюд та Погонич, Сраний камінь тощо..
*Хе'пі-енд (англ. happy end) — щасливе закінчення.
*Желяєвский мис Казантипу названо на честь багатої сім’ї Желяєвих, дім яких знаходився на місці нинішньої метеостанції. Нащадки сімейства Желяєвих і досі живуть у селищі Мисове та місті Щолкіно.
--------------------------
***
Николай Сысойлов,
22-25.07.2017