Самотній журавель
І
Ширяв у небі синім журавель
І ось на землю грішну він спустився.
Мабуть, поглянути йому хотілось,
Як тут у нас внизу живеться людям.
Вони його завзято обскубли –
І до небес він більше не злетів.
ІІ
О, якби я, обскубаний безжально,
Зміг повернути крила для польоту,
Та полетіти в височинь небесну,
Мов та стріла, що випущена з лука,
Тоді б я знову світ побачив ясний,
Той добрий світ, де я раніше жив.
* * *
О, як безжально у густому лісі
Могутні сосни й кедри вирубають!
Настане час, і підпирать прийдеться
Старе, трухляве і гниле склепіння
Та дах у королівському палаці…
Де ж нам знайти тоді йому опору?!
* * *
Поглянь: перлин сто тисяч мір
На листі лотосів світанок славлять.
Коли б я міг зібрать їх, відіслати
В далеке місто, де живе вона!..
Хай ці краплинки незвичайним блиском
Моїй коханій радість принесуть!
* * *