http://www.stihi.ru/2017/06/05/2228
Оригінал:
Простували колись Бог та Жінка,
В ліс чарівний вела їх стежинка,
У далекі , незвідані далі –
До ромашок, дзвіночків, конвалій ,
Де співали птахи та джерельця,
Де печалі тікали із серця ...
І вітали здивовано пару
Чемні бджілки із медом, нектаром...
В Жінки зблиснули радісно очі :
"Я уста маю – меда солодші !
Напою ними ніжністю Бога ,
Бо стомила у тернах дорога
До занедбаних душ ...Лине стрімко
Час земний ...Бог гортає сторінки –
Вже й не вівці, а вперті барани
Ятрять давнії Пастиря рани ..."
Бачив ліс , як Любов воскресала –
Жінка Вірою ...Бога спасала...
Переклад з української Світлани Груздєвої:
Бог и Женщина рядом шагали –
Не изведаны были их дали,
В лес тропинка звала их волшебно:
К колокольцам, ромашкам целебным…
Удивлённо ту пару встречали
В тех местах, где из сердца печали
Прочь сбегали...хор птиц с родниками,
Пчёлы мёд собирают веками...
И блеснули у Женщины очи:
«Слаще мёда уста мои к ночи!
Напою ими нежностью Бога:
Утомлён Он тернистой дорогой
К позаброшенным душам... как птицы,
Мчат часы… Бог листает страницы –
Уж не овцы – в упрямстве бараны
Теребят нынче Пастыря раны...
Видел лес, как Любовь воскресала –
Бога... Женщина… Верой спасала…