Спасiння
Маргарита Метелецкая http://prg.stihi.ru/2017/06/05/2228
Простували колись Бог і Жінка -
В ліс чарівний вела їх стежинка,
У далекі , незвідані далі -
До ромашок, дзвіночків, конвалій ,
Де співали птахи та джерельця,
Де печалі тікали із серця ...
І вітали здивовано пару
Чемні бджілки з медовим нектаром...
В Жінки зблиснули радісно очі :
"Я уста маю - меда солодші !
Напою ними ніжністю Бога ,
Бо стомила у тернах дорога
До занедбаних душ ...Лине стрімко
Час земний ...Бог гортає сторінки -
Вже й не вівці , а вперті барани
Ятрять давнії Пастиря рани ..."
Бачив ліс , як Любов воскресала -
Жінка Вірою ...Бога спасала...
Поэтический перевод С. Жуковой
Взявшись за руки – Женщина с Богом –
В лес волшебный ступали дорогой,
Далеко, в неизведанность ночи –
К чистым ландышам, синим звоночкам...
Родники там звучали и птицы,
И печали стекали водицей...
Удивляясь, смотрели на пару
Пчёлы в чашках цветочных с нектаром...
Засияли у Женщины очи:
"С алых губ моих мёд мироточит!
Напою этой нежностью Бога,
Чтоб усталость ушла и тревога
На пути, где заброшены души,
Время мчит... И страницы послушны
Пальцам Бога: не овцы – бараны
Жгут строптивостью Пастыря раны..."
Лес взирал, как Любовь воскресала –
Верой Женщина... Бога спасала...