Зустріч із двійником завжди трагічна.
Боротьба із дзеркалом приречена на поразку.
Всі відображення мовчазні,
І скільки не кажи: «Люблю»,
загинеш лише ти, а не воно.
Світитиметься шкіри оксамит.
Торкаючись її, він скаже: «Серце,
твоя душа така ж тонка». Задумливо
проводитиме пальцем по кожній вені, кожній стрії,
кожному рубцю,
по кожній зморшці і
родимій плямі. Цілуючи
ці руки в ластовинні, він скаже,
що не вистачить життя
порахувати поцілунки
сонця.
Коханці юні сплять в міцних обіймах,
благенька ковдра зовсім з них сповзла.
Вона ж пішла. Тому що зріла жінка.