***
Ты? Ты пришла. Спасибо, – говорю, –
Входи. Садись. Знай, в эти дни и ночи
Вчерашним взглядом я боготворю
Твои предвечереющие очи.
Удивлена? Здесь я нашёл себя.
Здесь выдумал я для тебя – тебя же.
Здесь вынянчил для неба сердце даже,
Не знал, что небом назову, любя.
Теперь послушай: сердце мне твердит, –
От прежних чувств остались полузвуки.
Лицо любови нашей мне претит,
На нём застыло отраженье муки…
Всё время повторяю, как во сне,
Зимою, в осень, летом, по весне:
Весной и летом, в осень и зимой
Две белых песни рук твоих со мной.
Ты – утро, полдень, вечер мой и детсво,
Ты – ночь моя…
Хот всё на свете – бегство!
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
***
Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.
Чи ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.
Тепер послухай з нашого жалю
Уже залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю,
Її обличчя – то обличчя муки…
Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір,
Ти – ніч моя…
Хоч все на світі – втеча!
На фото Винграновский с сыном Андреем