Архітэктар
І лёс адзіны свой я вымяняў на сотню.
З чужых імёнаў, колькі іх было,
Расклаўшы вуліцы, стварыў я падваротню.
У час, калі ў імгле мой голас, ўсё адно,
Пустыня зданяў, немагчыма страшна марыць
Вярнуцца да сябе з чужым варожым тварам.
Тым, хто цяпер прывык да сціплых маставых
Не цяжка ўбачыць, як змяняюць ролі самі
Тваё быццё з маім, хістаюцца між намі
Мае будынкі, што змаглі з’яднаць жывых.
Магчыма, ў пошуках цацанак дарагіх,
Мяне твой вораг знішчыць, з доўгімі дажджамі
Ты скончыш тут мой шлях, ў сляпой аконнай раме
Пакінеш вобраз мой сярод хімер людскіх.
***
Архитектор
Единственной судьбе предпочитая сотню,
Из безответности украденных имён
Построив улицы, я создал подворотню.
Теперь, когда во тьме мой голос превращён
В пустыню призраков, мне страшно возвратиться
К себе иначе как нося чужие лица.
Привычным к пустоте безлюдных мостовых
Не трудно видеть, как меняются местами
Твоё присутствие с моим, и между нами
Толпятся здания, сплотившие живых.
Возможно, в поисках безделиц дорогих,
Меня твой враг убьёт, но с дальними дождями
Ты завершишь мой путь, в слепой оконной раме
Оставив образ мой в безличии других.