***
Вот под инеем лодка лежит без весла,
Пусть не сгинул мороз, даль вдали не воскресла –
А под боком снегов задымилась весна,
Белым дымом снегов задымило за ДЕсну.
Я тебя обнимал, говорил, целовал,
Целовал, говорил, обнимал – обнимаю,
Говорю и целую – уж призраком стал,
Уцелевшим снегам бок весна омывает.
Не пройди для меня. Умоляю судьбу.
Умоляю судьбу – я из вас, могикане, –
Я та лодка в снегах. Я снегами гребу.
Лишь Десна молода… молодюсенький Канев.
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
***
Ще під інієм човен лежав без весла,
Ще не скреснув мороз, далина не воскресла –
З того боку снігів задиміла весна,
Білим димим снігів засиніло за Десну.
Я тебе обіймав, говорив, цілував,
Цілував, говорив, обіймав – обіймаю,
Говорю і цілую – вже привидом став
З того боку снігів, цього боку немає.
Не минайся мені. Я вже прошу судьбу.
Я вже прошу судьбу – могікан з могіканів –
Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу.
Лиш Десна молода… молодесенький Канів.