http://www.stihi.ru/2017/06/05/2228
Бог и Женщина шли там когда-то,
Где леса чудесами богаты,
Где ещё не изведаны дали.
Птички там и ручьи распевали,
Там цветы их улыбкой встречали.
Прочь из сердца бежали печали.
И радушно приветствуя пару,
Пчёлки мёд приносили с нектаром.
Засияли у Женщины очи:
- Слаще мёда уста мои! - Хочет
Напоить ими нежностью Бога.
- Непроста и терниста дорога
До заблудших овец… Быстро мчится
Час земной… Бог листает страницы…
Уж не овцы, в упрямстве бараны
Бередят больно Пастыря раны…
Видел лес, как Любовь воскресала,
Верой Женщина Бога спасала…
Оригинал
Простували колись Бог і Жінка -
В ліс чарівний вела їх стежинка,
У далекі, незвідані далі -
До ромашок, дзвіночків, конвалій,
Де співали птахи та джерельця,
Де печалі тікали із серця ...
І вітали здивовано пару
Чемні бджілки із медом, нектаром...
В Жінки зблиснули радісно очі:
"Я уста маю - меда солодші!
Напою ними ніжністю Бога,
Бо стомила у тернах дорога
До занедбаних душ ...Лине стрімко
Час земний ...Бог гортає сторінки -
Вже й не вівці , а вперті барани
Ятрять давнії Пастиря рани ..."
Бачив ліс, як Любов воскресала -
Жінка Вірою ...Бога спасала...
Иллюстрация из Интернета.