Він обіцяв: "Я скоро повернуся..."
В куточку тихо плакала матуся
І ніжно обіймала наречена...
В думках: "Хоч ворогові в очі.. подивлюся!"
Війна... невже насправді є така священна?!
І він пішов... в строю, де патріоти -
Юнак, що нещодавно втратив цноту...
Що вірив, - і від нього теж залежить,
Скільки "чужих" зуміє він збороти
Та рідної Країни... НЕЗАЛЕЖНІСТЬ...
І він стріляв... хоч руки і тремтіли,
Та після бою не боліло тіло,
Ось тільки надривалася душа...
Бо вбивцею назватись.. не кортіло...
Та на війні усі живуть, гріша...
І він упав... заливши землю кров'ю,
У серці із безмежною любов'ю
До рідної... далекої родини...
Синів, що віддають життя й здоров'я,
Щодня втрачає стомлена Країна...
ЖИВИМ хотів додому повернутись,
Матусі та коханій посміхнутись...
------------------------------------------------
Не розумію, в чим же їх провина?
Що в чорний колір довелось вдягнутись??
Що мати досі ще чека на сина...??