А ці вікна тебе впізнають,
Намалюють крилату постать,
й посмішку упіймають твою,
вергнувши зайченя у очі.
І здивовані дуги містків
хвилювання розбили річки,
у відбитку я бачу дим,
що наповнив життя навічно,
До глибин всього пройняло,
кожен атом в знаки вдавався,
Те мистецтво із ремеслом
Як життя непримиринне гасло.
І цей вечір дитячих турбот,
враз розірве хмарини вщент
Щоби пішки пройти селом
прогулятись змогла за день ...
І цей світ навкруги... ніде...
на порозі... всьому не буть,
на однiй зi щасливих планет
не відчувши проміле втону...
03.07.17.