Серед села ходив приблуда,
драттЯ порвате, в бруді весь.
Звертавсь до праведного люду,
що хоче відпочити десь,
що він не їв давно нічого,
і радо б випив молока,
просив, мовляв, побійтесь Бога
та згляньтеся на бідака...
Ще хтів помитись бідолаха,
змастить бальзамом рани ніг,
летів в село він їхне птахом,
та й кроку більш ступить не міг...
Блакить в очах така приємна,
таке смирення з вуст лилось...
Не зна, приблуда, що даремно
придибав в дальне те село.
Гонили влада, піп, селяни
чужинця далі від дворів,
ніхто не зглянувся на рани,
ніхто жаліти не хотів.
Летіли з гурту каменюки,
і піднімалась же рука?!
Під тином обірвались муки,
спинилось серце простака...
Полегшено зітхнули люди
й вернулись до нагальних справ,
а у траві лежав приблуда,-
Христос невпізнанний лежав.
---------------------------------
Вірш написаний на основі оповідання Юрія Винничука "Приблуда".