Прохолодне київське літо, часті дощі напувають зело
Бабин Яр перестав хворіти, Реп'яхів розквіт, як у Великдень село.
В небі важкім бубнявіють хмари. Джмелі висмоктують з будяків нектар.
In vino veritas? Ні. Межи люди немає ні віри, ні правди.
Істина у камінні, в траві, в мурахах.ю
в грибницях лісів, полів та лук.
Білолиций Боже з рудою гривою,для чого сходив у сяйві
з блискучого свого корабля? Для чого говорив до своїх байстрів?
Не второпав ніхто з того ні на макове зернятко.
Збудували капища, крутять колесо і когось вкотре навіщось ждуть.
Калі-Юга все не кінчається, Апокаліпсис котиться, як відірване колесо.
Хто має очі, тому все пробачиться. Хто має вуха,
той слухає Сорокову симфонію Моцарта.
Хто має смак, той п'є надсухе вино.
Браття мої, ми колись побачемося,
після подорожі довжиною у сім парсеків?
Ми справді усе згадаємо?
Невже все оце з нами справді було?
До дива швидко звикаємо.
Краса Великого Замислу глушить кортекс, мов кубинський ром.
Мору втіхи поглинає залишки розуму.
Я вже не впевнений чи конче потрібен він.
In vino veritas!
Козаче, налий оковитої.
Реальність така, яку оповів у казках дідо.
Призволяймося! Закусюймо чим Бог послав.