Переклади мене на мову ніфілімів,
перепиши мої шумерські манускрипти
мій голос зацифруй на темних кам'яних скрижалях,
хай жаль мій, радість, сум і спокій
лежать отут в траві високій,
де пізнається дзен,
де пристрасті згасають
де сохнуть маківки і квітнуть Батоги Петрові
На краплях крові проростають маки
На оксамиті конюшини гарують бджоли,
метелики, джмелі та бабки.
Відколи тут я, на планеті дивній,
не втомлююся дивуватись:
чому так мало тих,
хто здатен любити світ і пізнавати
себе, як невід'ємний кварк світобудови.
- Твої питання недоречні, часом наївні та дитинні.
- Тебе поставили у кут глухий?
- Ні. Нині все очевиднішим, чіткішим стає дорога. Питати досить. Треба йти.
- Навпомацки?
- Якщо боїшся розтулити очі, то так іди. Поводиря чекати годі.
- Тоді бувай! Пробач, що був неоковирно недоречним.
- Живи у мирі! Прощавай.
А коли скінчиться казка, будем слухать тріск багаття, цвіркунів і жаб.
Бачиш зірка запалала поблизу Волосожар?
Відчуваєш запах йоду, солі, чебрецю?
В цю хвилину вкрав жарину
у богів в підземнім царстві
Звар'ятований Ікар.