Я не народжувала, ні,
повз біль і страх, повз розуміння
відкрило душу небо синє,
щоб сином прорости в мені
на всю глибінь мого єства,
на воскрешаючу спокуту,-
я наче випила отруту
і залишилася жива.
Прийшов прийняти все, як є,
повз біль і страх, повз самотину,
та хто із нас чия дитина
не віда серденько моє
бо погляд - старця-мудреця,
смирення - лагідне, привітне
в очах тепло весняне квітне
і Дух міцний, як у ченця.
... а я лише слабка стеблина,
котру тримає сила сина.