Випусти коней на луки, Господарю!
Не налигуй їх, не стриножуй!
Господи праведний, Боже мій...
Волю солодку мені подаруй,
вітру попутного в сині вітрила.
Дай мені янгольські крила.
Не загортай моє серце в осклеп.
Хай ще посвітиться в світі оцьому.
Крапка - не кома.
Ге ж?
Та й поїхав, та й помчав, тільки смуга лягла
Заіржала кобилиця в тумані густому,
хоч ріж його на скибки
Закумкали жабчики. У вільшині ухнув сич
Скинувся лящисько, пішла колами вода
Отака в природі фізика.
Отака байда...
- Здається починаю розуміти рацію твоїх коанів.
- Ти трактуєш мої байки саме так?
- А як ще мені аплодувати однією долонею?
- І сорок не минуло.
- Коли питимемо аква віту?
- Ще мертвої не пили.
Посміхнулися обоє та й пішли...
Лише метафора надає цілосности цьому фрагментарному світобаченню.
Телебачення з його маніпулятивним потоком новин. Кліпові музики.
Письмаки з їх безкінечною жуйкою депресій та збочень.
Бідний Хома в оточенні.
Ні віра не рятує, ні тим паче безвір'я.
Шукай, Homo, метафору! Негайно шукай!
Випий, Хомо, LSD.
Де ти будеш не важливо.
Ти вже є в своєму серці
В золотій безодні
Не згасиме твоє світло
Будь у ньому.
Будь...