Ти не забрав свої речі, сказала вона.
Викинь, сказав, це уже не мої речі.
Правда, згадалось на мить, що з її вікна
видно зірки, як цілуєш її плечі.
Ми поговоримо, тихо спитала вона?
Не поговоримо, тихо сказав і зібрався.
Правда, згадалось на мить, що була весна,
як навесні, наче хлопчик малий, закохався.
Ми... Та уже не вдається казати, що ми.
Небо з вікна і зірки будуть теплі, та інші.
Лічені тижні – і осінь, а там – до зими –
лічені сни без любові і лічені вірші...