Славимо Бога
«Коли до неба погляд підіймаю,
І бачу зорі, що Ти встановив,
То розумом слабким не осягаю,
Яким Ти чином все це сотворив.
І дивно, що Ти Славний і Величний,
По всій землі і понад небеса,
Не бачиш нас людей, як щось побічне,
А пам’ятаєш кожного із нас.
Бо, що то є людина, що Ти неї,
Від Себе мало меншим учинив,
І коронуєш величчю Своєю,
І твориво, під ноги їй вмістив?»*
І тут все посилаєш необхідне,
І вічне їй життя подарував,
То хто, крім Тебе Господи ще гідний,
Прославлення, подяки і похвал.
Але існують в людях перешкоди,
Щоб поклонитись Господи Тобі,
Одні – Твоєї не збагнуть природи,
А інші - просто горді у собі.
Вони так думають - раз Бог бажає
прославлення, від творива Свого,
Це самолюбство в Ньому означає,
І з нами це порівнює Його.
Так в поклонінні Богу відмовляють,
По своїм міркам, судячи Творця,
Зв'язок з Ним у житті своїм втрачають,
Прямуючи до сумного кінця.
Суть славлення ж, у тому полягає,
Що це приносить благо нам самим,
Ми радість в своїм серці відчуваєм,
Коли співаєм, Господеві гімн.
В прославленні ми розумієм велич,
Того, Хто у житті є головним,
І ідолів, різноманітних неміч,
Стає наочною в рівнянні з Ним.
І ми Святим наповнюємось Духом,
Бо в славослів’ях Ти Господь живеш,
І таким чином ворога спокусам,
Нам сили протистояти даєш.
Бо мусить супротивник відступити,
Від тих, у кого серце і вуста,
Не припиняють Господа хвалити,
За все, і особливо за Христа.
І сам Ісус у вигляді тілеснім,
Також Тобі хвалу Отець складав,
А хор святих і анголів небесних,
Від дня спасіння людства не змовкав.
І він не змовкне в вічності ніколи,
І ми б хотіли кожен у свій час,
Приєднатись до хору вдячних творив,
За все, що учинив Господь для нас.
І навіть нам на серце ще не впало,
Те, що нам в небі Бог приготував,
Тож брате мій, хіба цього замало,
Для того, щоб Його ти прославляв.
Тож віддаючи Богові належне,
Хай ллються з вуст подяка і хвала,
За милість і любов до нас безмежну,
За дійсно дивні, всі Його діла!
*Парафраз з Псалма 8.
Віктор Рибаков м. Луцьк