Я виривалась так з полону,
Зривала пути через міць
Моєї нехоті. До скону
Не зрозуміти, в чому річ.
Тії солодкої неволі,
Що з рук твоїх її пила,
Тії теплячої юдолі,
Що своїм чаром завдала
(Тобі, мій вороже і друже!) -
Не зрозуміть. І не забуть,
Як квилить чайкою і тужить
Минулих днів чарівна суть.