Перевод с украинского языка:
Лина Костенко
"Старесенька іде по тій дорозі..."
http://music.i.ua/player/1849879/31951/324085/
Наталья Сафонова:
Старушечка ступает еле-еле
Дорогой, ей знакомою давно.
Остановилась. Ноги заболели.
Здоровье было. Где теперь оно?
Опять идёт... Сливается с пейзажем...
Рассвет тропу снежком припорошил.
Я жду тебя. Куда же ты? Куда же?
Горит фонарь, никто не потушил.
Моя бабуля. Старшенькая мама.
Оставь свой след, хоть тень, хоть образ лишь.
Какими можно выразить словами,
Что ты во мне вовек не отболишь!
Без пота твоего земля не ро́дит.
И мы не образумимся никак.
Куда идёшь? Твоя наливка бродит,
И семена слежались в узелках.
Ну, космос, ну, компьютер, нуклеины.
А сказки, слово, улицы в садах...
И так вот шаг за шагом Украина
С тобой уходит, Боже мой, куда?!
Ну оглянись! Побудь ещё немножко!
Уже поменьше у тебя проблем.
Сверни домой с заснеженной дорожки.
Вот наш порог. Не узнаёшь совсем?
Ты умерла?!.. Был май. Теперь морозы.
Зима позёмкой путает твой след.
Зашла бы, что ли, вытерла мне слёзы.
А то ушла, и нет тебя, и нет...
Идёт старушка, бабушка чужая.
Не знаю как по имени и чья.
Гляжу в окно, гляжу , воображая,
Что, может, это всё-таки моя.
22.07.2017.
============================================
Лина Костенко
"Старесенька іде по тій дорозі..."
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...
Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.