* * *
То не хмара тяжіє грозою,
Я хворію Твоєю красою.
І душею простором запахли
Білі квіти до неба. До плахи.
Пелюстки низпадають із хмари,
Кують серце як срібні удари…
Від земної відучують зваби,
Менші зорі тремтять… люди слабнуть.
Мерехтіння сердець не трапляють в замок —
Підлітають на тлі блискавок.
23.8.1990