Жах змертвілих
Другу Сергієві Ковалевичу, режисеру
присвячується
1
З усіх й від всіх
стихійних дебрів
поет вже може бути вільним!..
Ба, й владнощі, мов шкури, –
омертві;лі,
Що зміями висотували тіло,
Бо поки хочеш чогось – їм щось треба!
Висять…
мертві зависли…
Безмежна власть художника –
навіть якщо без мислі –
На славу Божу!
Та це вже справа Божа.
Не втримали!!
обрізались на терції.
Висять порожні очі смерті.
Формального чекають сти;ну..
Тепер я вільний –
Світ цей кину…
чи не кину,
Та це все влада Божа.
І що ще треба?
Що нам справді в требі?
Любов Божа й Твоя;
цей – світ –
натурний…
я мов в натурі:
Жахаю всіх, їх зме;ртвленням! –
їхніми шкурами :
Що повзають,чіпляються,
мов би живі …
Любов в Небі,–
Любов моя .
Комуністично-капіталістичний всім привіт!
2
То пшик,
то туман,
то паки – дрібненький дощик…
Господи!
Та дай мені вилюбити Художника!
Все наше любляче православ’я
Гіркому негрові,
як би Триєдиність проповідуючому,–
прямо до по;пи…
Це чому з хмар не впадуть – чистий
Бах і рідний Бетховен?
чого вони – з ясними лицями –
не ходять,
не посипають голови
з чорними неграми попелом!..
Боже, кажу, припини калічності!
Доки тут провалюватимуть всіх?
Доки це різновиття;?
Доки закриватимуть лице Твоє!
Для простих нас, вічних!
Доки називатимуть це, нехудожнє, –
своїм життям!
То пшик,
то туман,
то знову – дрібнесенький до;щик…
Боже! Де хмара? Де чорная темная хмара –
чого то не пада із неї
завбільшки з Венесуелу – білий Художник!
Боже, сірі якісь,
ні в землю, ні в хмару, –
Боже, знову, мабуть, безбожники…
Правильно, Боже:
припадатимуть,
і правильно припадаєм до по;куті.
Та я з серця викричу:
як Ти допустив такеє здрібнення, Боже!
Боже!! Все дрібні, ну нема більш
небесно, божественно чо;кнутих!
Я весь вік серед, чомусь, підмайстер’я,
якісь початківці, ніхто ж не може!
Що пшик,
що туман –
одно ж є дрібненький дощик.
Художника, Боже!!
Ну, невпевнені – чого лиш не замовляють? –
я Тобі замовляю Художника!
Ти ж мене до цих пір поважав, Боже…
Відстав усіх. Художника!
Подай Художника.
Я би з’їв не знаю якої Божої сили…
Ну що Тобі хмару одну…
в звичай хмара помо;же.
Я встав! Блискавкою!! –
Де жити?! Кажи! –
Сліпучі Божії Ангели –
Чорний мак би в нестямі трусили.
Любімося більше!
спасаймо –
треба робити, вже,
Боже!..
30.11.2006, туман