Rafael Gonzalez Crespo - Ambar - переклади

 
      "AMBAR" ("Бурштин") - це продовження пригодницького роману "Двадцять один градус нижче нуля", автор RAFAEL GONZALEZ CRESPO (Рафаель Ґонсалес Креспо, Іспанія)
 http://www.stihi.ru/2015/07/19/8444

     Передусім необхідно сказати про автора, полковника у відставці, який неодноразово побував з різноманітними місіями в колишньому Радянському Союзі, а також в Росії, Білорусії та Україні в пострадянський період, довгі роки вивчає ситуацію в цих країнах в геополітичному аспекті, і на сьогоднішній день є одним з провідних експертів та консультантів подій, що відбуваються в цих країнах, на шпальтах газет та інших ЗМІ в Іспанії.

     Але мені, насамперед, хочеться поділитися своїм поглядом на особливості письменницького хисту Рафаеля Гонзалеса Креспо.
     Є письменники, які просто розповідають, і багато з них роблять це цікаво, - читаєш затамувавши погляд або навіть розкривши рота, але є такі, що з першого рядка роблять читача своїм співрозмовником. Да таких авторів належить Рафаель.  Ти читаєш і паралельно замислюєшся над прочитаним, ніби над поставленим тобі запитанням і шукаєш відповідь. І відповідь ця буде чесною, бо ти відповідаєш, насамперед, собі і часто відкриваєш для себе важливі речі для розуміння себе самого. Ось, наприклад, перший рядок: "сумуєш за своєю минулою добою вина і троянд, але не хотілося б почати все спочатку... чисто ліньки... хоча, швидше "так", та я не замислювався ...."
Як тут не спитати себе: "А я?"

     Автор ненав'язливо звертає увагу на речі, що не раз просто приходили в голову під настрій і або забувалися, або ж ставали ідеєю, метою, прагненням і часто-густо перетворювалися в реальність, в досягнення. Часто зустрічається на життєвому шляху хтось або щось, що заслуговує бути закарбованим в пам'яті, і як тут не спаде на гадку: от був би я письменником!.. Виявляється кожен з нас в душі художник та  не кожен стає ним і ось чому: "я завжди хотів бути письменником, але виявляється, що у мене не було натхнення, і відомо, що ми, художники, без неї ніщо..."
     Таким чином, автор стає нашим добрим знайомим, чи навіть, другом, і цікавість до його розповіді тільки зростає.
     Це відчуття не покидає нас до останньої сторінки, завдяки легкості і невимушеності  автора. Від асоціацій з героями Оскара Уайльда, Бориса Пастернака, Редьярда Кіплінга до відомих фраз з ролей Гері Купера, Клінта Іствуда, чи, навіть, до казкових персонажів, як наприклад, Баба Яга чи Алі Баба... Також зустрічаємо багато крилатих виразів та прислів'їв, що настільки органічно вписуються в розповідь, що розчиняються в авторській розповіді і поглиблюють її зміст. Іноді фоном певного епізоду або стану героя звучить різноманітна музика: від танго Карлоса Гарделя до переборів російської гармошки.

     Одна з особливостей стилю автора - це іронія, він володіє нею бездоганно: легка іронія поряд з гумором викликає усмішку в моменти розчуленості героя, гірка іронія підкреслює драматичність моменту,  і викриваюча, коли автор обурений певними подіями чи вчинками.

     В основі роману одна з версій про долю Бурштинової кімнати, що зникла під час другої світової війни. В своїх передмові автор налаштовує читача сприймати твір,  в першу чергу, "як історія, яка б могла б бути або ні, то чому б і ні?

     Герої намагаються дізнатися, чи захована Бурштинова кімната в одному з гротів на узбережжі Байкалу, згідно однієї з численних версій. Деякі факти наводять на роздуми, що це була одна з найбільших афер століття. Чи можна відшукати коробки, де мали б лежати одні з шедеврів світового мистецтва, а головне, який справжній вміст тих коробок тепер? Чи так і залишаться безкарними особи, і навіть не будуть викриті їх імена, що заради власної наживи жертвували тисячами людей, свідомо формували "поїзди смерті"?  Скільки ще відкриється сторінок історії, де черговий раз дізнаємося про несправедливий і жорстокий світ, коли задля збагачення жменьки людей гинуть тисячі чесних трударів, працею яких тримається цей світ: "Світ обертається, штовхаючи простих людей вставати рано кожен день, щоб заробити собі чесно на хліб, людей, яких ми плутаємо з їх правителями, і, таким чином, через свою недалекоглядність, змушуємо їх відчувати себе без вини винними там, де неможливо було ніяким чином якось запобігти."

     Автор майстерно створює образи.
Якщо в першій частині роману я захоплювалася колоритним образом Володимира, то в його продовженні приковує увагу образ Руслана, кавказького філософа: "В Історії є ключі, щоб направляти Людство на вірний шлях, хоча, іноді здається, що замість того, щоб іти вперед, воно рухається назад, і те, що ми так тупо повторюємо по колу всі помилки, все, що відбувається, видається нам ніби як "я вже це бачив раніше".
 
     Варто зазначити, що роман, в цілому, насичений філософськими роздумами у властивій авторові манері:
     "Як це можливо, що вони хотіли змінити світ, не змінюючи ганебну суть людини?"
"... той чоловік не був поганим, але він не виграв лотерею життя в його жахливий період, і повинен був вирішувати, жити чи померти, і вибрав перше, як син своєї епохи... Його велика трагедія в тому, що він все більше переконується, що минуле ніколи не проходить, а лиш ховається в борознах серця, в зморшках обличчя, в сивині, в снах, але ніколи не проходить..."

     Головний герой Альфред Вігон, який часто асоціюється з автором, замислюється над життєвими протиріччями, які часто, всупереч логіці, зближують людей:
"Такою була вона [Ольга] і таким був я, два різних світи, яких єднає радість і бажання жити. Чому життя не може бути однаковий для всіх? Яким чином будували, і я теж, світ божевільних?.. Сократ, в порівнянні зі мною, недоучка... філософствувати - для мене не що інше, як улюблений спосіб розслабитися."

     Автор часто зізнається наскільки загадковою є слов'янська душа, яку він намагається пізнати ближче через історію (ми зустрічаємо короткі замітки про багатьох визначних історичних осіб впродовж більше як двох століть), через тісне спілкування з простими людьми, які відкривають йому свою широку добру натуру, захоплюється історичними пам'ятками та дивовижною природою, яка, хоч і видається іноді надто суворою жителеві сонячної країни, але вражає своєю величчю та красою:

"Тут зими і зими... мені вона видаються книгою з чистими аркушами, і дізнаюся що дочитав її, коли перші промені сонця і цвітіння оголошують про прихід весни... коли щебетання птахів будить мене кожного ранку, а річка світиться вже тільки вночі... Дні, один за одним, безкінечно довгі, хоча час летить непомітно... tempus fugit *...
     Кожен білий аркуш моєї зимової книги наче поема Природи і перегорнути сторінку - це означає, відкрити вікно і відчути хвилювання від холоду і білосніжної білизни, що боляче ріже очі, аж змушує прикрити їх, ніби дрімаючи, огортає лінню, що заманює повернутися в ліжко, але моя бунтівна половина штовхає мене до протилежного, почати робити банальні речі, як я хотів би, щоб було, що день, наприклад, не був порожнім, щоб повернулася ніч, а з нею, раптом, і втрачений час, бо час, як я іноді відчуваю, щезає і все в мені бунтується проти цього... і в цей час світло зникає від нас, наче вода, коли дитина хоче набрати її в долоні і ніколи не наповнить своє відерце..."

     Вдячна Рафаелю за чудовий час, проведений у товаристві його героїв та самого автора і бажаю, щоб натхнення було частим його гостем і дарувало йому ще багато цікавих сюжетів, що заповнять білі сторінки його майбутніх книг.


                             * tempus fugit (лат.) "час летить"  - прим.автора О.Г.
                           (** або fugitivo irrevocabile tempus "біжить безповоротний час" (лат.)

 
 
     "AMBAR" es la continuaci;n de la novela aventura "VEINTIUN GRADOS BAJO CERO" de RAFAEL GONZALEZ CRESPO. 
(http://www.stihi.ru/2015/07/19/8444)

     Ante todo quiero decir algo sobre el autor, Coronel retirado denl Ejercito espanol, el cual ha visitado la antigua Uni;n Sovietica, y despues  Rusia, Bielorrusia y Ucrania en la epoca postsovietica, durante muchos anos. Ha estudiado la situacion en estos paises geopoliticamente, y ahora es uno de los principales expertos y consultores de los acontecimientos que se desarrollan en estos paises, colaborando en periodicos y otros medios de comunicacion de Espana y Rusia.
 
     Pero, ante todo, me gustaria comentar las peculiaridades que le caracterizan como un talentoso escritor.
     Hay escritores que solo cuentan cosa, y muchos de ellos lo hacen muy bien, e incluso cuando les lees contienes la mirada e incluso abres la boca, pero hay otros que desde la primera linea hacen ser no un lector sino su companero de viaje.
Precisamente Rafael Gonzalez Crespo pertenece a estos autores. Cuando estas leyendo, en paralelo asumes lo que has leido, como si cada pregunta que hace lo fuera para ti y estas buscando una respuesta. Y esta respuesta debe de ser  honesta, porque respondes ante todo a ti mismo y a menudo se abre para cada cual las cuestiones importantes para la comprenderse a si mismo.
     He aqui, por ejemplo, la primera linea: "echaba de menos mi epoca de vino y rosas pero no me apetecia empezar de nuevo... pura pereza... aunque a lo mejor si pero no me daba cuenta..." Como se puede enseguida no preguntarse a si mismo: "?Y yo?"
 
     El autor discretamente presta atencion a las cosas, que  a veces simplemente vienen a la cabeza bajo cierto estado de animo y se olvidan despues, o se hacen como  una idea, una meta, un deseo y, a menudo se convierten en realidad, en el logro. Se encuentra a veces  en el camino de la vida a alguien a quien merece la pena parecerse o algo que se quisiera poder hacer despues  y un buen ejemplo seria cuando el autor dice "!si yo pudiera ser un escritor!..” Resulta que cada uno de nosotros en su alma es un artista pero no todo el mundo se convierte en ellos, y he aqui tenemos por que: "siempre quise ser escritor pero resulta que no tenia inspiracion, y es sabido que los artistas sin ella no somos nada..."
     Por tanto, el autor se convierte en nuestro buen conocido, o incluso en un amigo, y el interes de su  historia crece mas.
     Esta sensacion no nos abandona hasta la ultima pagina, gracias a la sinceridad, y la desenvoltura y espontaneidad del autor. Desde de las asociaciones con los personajes de Oscar Wilde, Boris Pasternak, Rudyard Kipling hasta las famosas frases de las peliculas de Gary Cooper, Clint Eastwood, e incluso hasta los personajes de cuentos de hada, Baba Yaga o Ali Baba... Tambien encontramos muchas expresiones metaforicas y refranes que encajan tan perfectamente en la narracion, que se disuelven en el lenguaje del autor como algo natural y hacen el contenido mas profundo, e incluso, a veces, en el fondo de un episodio particular y segun el estado del protagonista suena una amplia variedad de musica: desde el tango de Carlos Gardel hasta el sonido  de la armonica rusa.
 
     Uno de los rasgos de estilo del autor es la ironia, que el usa a la perfeccion: una ligera ironia, junto con el humor provoca una sonrisa en los momentos sentimentales, una ironia amarga destaca unos momentos dramaticos, y una como reveladora, cuando el autor se indigna por ciertos acontecimientos o acciones.
 
     La novela se basa en una de las versiones existentes sobre la Camara de Ambar, aquella que desaparecio durante la segunda guerra mundial. En su prologo el autor pone en alerta al  lector para que lea la obra, en primer lugar, como "una historia que bien pudo ser asi, o no, ?por que no?", porque la realidad siempre supera a la ficcion.
 
     Los personajes tratan de aprender, que es cierto que la Camara de Ambar se esconde en una de las grutas en la costa del lago Baikal, segun una de las muchas versiones. Algunos de los hechos que inducen a la reflexion, que es un robo del siglo. ?Se puede encontrar las cajas, donde deben colocarse algunas de las obras maestras del arte mundial, y lo mas importante, cual es el contenido de las cajas ahora? O ?como puede ser la impunidad de las personas, e incluso no se revelo sus nombres, que para su propio provecho se sacrificaron miles de personas, a sabiendas de que formaban el "tren de la muerte"? Cuanto mas se abren paginas de la historia, tanto mas aprendemos sobre el injusto y cruel mundo, cuando para el enriquecimiento de un punado de personas mueren miles de honestos trabajadores, cuando gracias al trabajo de aquellos se mantiene este mundo: "El mundo gira empujado por gente corriente que madruga cada dia para ganarse el pan honradamente, gente a la que confundimos con sus gobernantes en un alarde de simpleza intelectual y, de tal forma lo hacemos, que logramos que se sientan culpables por nada que no hubieran ni siquiera podido evitar."
 
     Tambien es de hacer notar que Rafael Gonzalez Crespo crea las imagenes magistralmente.
     Si en la primera parte de la novela yo admiraba mucho la particularidad del personaje de Vladimir, en su continuacion atrae mi atencion la imagen de Ruslan, un filosofo de Caucaso: "En la Historia estan las claves de hacia donde camina la Humanidad aunque a veces parezca que en vez de avanzar retroceda pero es que somos tan torpes que repetimos ciclicamente todos los errores, cada cosa que pasa es como una especie de "ya lo habia visto antes”
 
     Quiero senalar que, en general, la novela es muy abundante  en reflexiones filosoficas de tal manera que se puede ver en ellas la imagen en papel del autor:
"?Como es posible que quisieran cambiar el mundo sin cambiar la infame condicion humana?"
"... aquel hombre no era malo sino que le habia tocado en la loteria de la vida una etapa horrorosa en la que tuvo que decidir si vivir o morir y decidio lo primero, un hijo de su tiempo… Su tragedia mayor es entender que el pasado nunca se va sino que se esconde entre los pliegues del corazon, entre las arrugas del rostro, en las canas y en los suenos pero nunca se va…"

     El protagonista Alfredo Vigon, que a menudo se asocia con el autor, reflexiona sobre las contradicciones de la vida, que a veces, en contra de la logica, reunen a las personas: "Asi era ella [Olga] y asi era yo, dos mundos tan distintos unidos por la alegria y las ganas de vivir. ?Por que la vida no podia ser igual para todos? ?Como hemos construido, yo tambien, un mundo de locos?.. Socrates a mi lado era un pringao... filosofar era precisamente mi forma favorita de relajarme."
 
     El autor a menudo se conoce y se identifica con el alma eslava, intentado conocerla mas aun a traves de la historia (nos encontramos con breves notas acerca de los muchos ilustres personajes historicos a lo largo de mas de dos siglos), a traves de las muchas relaciones de  la gente comun, que abren las puertas de su amplio y bueno interior, el se admira de los monumentos historicos y se sorprende continuamente con la sabiduria de la Naturaleza, que, aunque parece a veces demasiado dura para una persona de un pais solar, impresiona por su grandeza y su belleza:
"Hay inviernos e inviernos... los mios son como un libro de hojas en blanco del que se conoce el final cuando los primeros rayos de sol y la floracion inminente anuncian la primavera... cuando el trinar de los pajaros me despierta cada manana y la riechka ya solo se enciende de noche... Los dias, uno a uno, son muy largos pero el tiempo vuela sin darnos cuenta... tempus fugit...
     Cada hoja en blanco de mi libro invernal es como un poema a la Naturaleza y pasar de pagina significa abrir la ventana y sentir la emocion del frio y del blanco blanquisimo que hacen dano en los ojos hasta obligarme a medio cerrarlos como si no hubiera dormido, invitandome a la pereza de volver a la cama, aunque mi lado rebelde me empuja al sentido contrario, empezar a hacer cosas por banales que sean como si no quisiera que el dia se fuera de vacio, como si la noche se volviera de repente y perdiera el tiempo, un tiempo que, a veces siento que se me escapa y me resisto a ello... y es que en esta epoca la luz se escapa de nosotros como el agua cuando un nino quiere cogerla con las manos y nunca acaba de llenar su cubo..."
 
     Agradezco a Rafael Gonzalez Crespo por pasar un tiempo maravilloso en la compania de el y sus personajes y deseo que la inspiracion se acompane invitandole con mucha frecuencia a escribir y le regalarnos un monton de historias interesantes, que llenen las paginas blancas de sus libros futuros.


Рецензии
Привіт, Олю!
Дуже цікава рецензія!
А є цей роман в перекладі на російську чи українську мови?
Озовись!
Не пропадай!

Галина Ткачук   26.07.2017 10:54     Заявить о нарушении
Дякую, Галюню! Роман цікавий, відповідно, рецензія!..
Втішила автора бажанням чудової поетеси Г.Т. прочитати в перекладі...)
Обіймаююююю

Ольга Глапшун   28.07.2017 00:05   Заявить о нарушении
Передавай йому привіт від мене!!!
Знала б іспанську - сама б написала, а то хто зна, що ти йому там пишеш)))
Обіймаююююю

Галина Ткачук   28.07.2017 19:29   Заявить о нарушении