Прийшла і спитала: «Невже ти мене не впізнав?».
А я не впізнав першим поглядом, хоч і дивився.
Розкрилась вона, але я ще тоді не розкрився.
Її ще не знав, та й, зізнаюсь, себе ще не знав.
Прийшла і сказала: «Дивися, я – юність твоя.
Вертаю, дарую тобі недокохану юність...».
Струнка, ясноока, наївна і світла красуня...
Тепер вже – моя, так, тепер вже – навіки моя.
Все краще і краще її розумію слова.
І вже не покину її – ні на мить і ніколи.
Мов юність мою недокохану жду біля школи,
щоб хлопчиком банти і коси її цілувать...
.........................
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
С вопросом пришла: «Неужели меня не узнал?»
А с первого взгляда таки не узнал, хоть пытался.
Раскрылась она, только я ещё не раскрывался.
Не знал я её и, признаюсь, себя-то не знал…
Пришла и сказала: «Гляди же, я – юность твоя.
Тебе возвращаю, дарю то, что недолюбил ты…»
Стройна, ясноглаза, наивная, светлая быль ты…
Отныне – моя, так, навеки теперь ты моя.
Всё лучше, яснее её понимаю слова.
Уже не отставлю её ни на миг, ни на больше.
Как юность свою, недолюбленной жду возле школы,
Чтоб мальчиком банты и косы её целовать…