Прелюдія.
Ми миготіли хмарами зірок
Серед кімнати без вікон та дверей
Серед полиць зіпсованих книжок
Без літер на старім папері.
1.
Та хвора ніч. Той місяць блідоокий
Ті хворі сни і полум’я думок
Та чорна тiнь, що марить одиноко
Серед сторiнок книги iз казок.
Toй сивий кiнь, що розсiкає небо
I грає сяйвом з-пiд дзвiнких копит
Йому до зорь ще завiтати треба
Здiймати пил на тiлi синих плит.
Прадавнiй сон, що стертий та забутий..
Той щирий смуток, полум’я думок..
П’янке вино iз гiркої цикути
Що забере до книги iз казок.
2.
Лети,лети, неначе хмара
Моєї хворої уяви
Думки, мов тiнi на обличчi
Таки блiдi, такi незвичнi…
Хапай за руку, бо не встигнеш
На потяг долi без талану
Будинок смутку не покинеш
I не зiш’єш криваву рану.
3.
Мiсяць грає блiдоокий
На флоярi танок долi
То всмiхнеться, то голосить,
то спiває до дiброви.
То зiстрибне на долiвку
та й загляне у вiконце…
Спи, дiвчино,дiвчинонько,-
Не зiйшло ще враннє сонце.
4.
Колись блукали за вiконцем
Двi сивi долi без талану
Tримали сонце у долонцi,
Що тлiло попелом кривавим.
Тримали небо, наче птаха,
Из вiтром в паперових крилах,
Що загорiлися вiд страху
Коли донизу с ним летiли.
Епiлог
“Я”-хворе та понiвечене
загублене серед уламкiв вiтру
Iз пустки блiдої висiчене
Розкидане по всьому свiту.
“Я”- що блукає десь iз планетами
в iншому вимiрi вiд знiвеченого тiла
Що було лиш стражданням,тенетами
Катувало душу змарнiлу.
“Я”- що летить,хоч не має крил,
хоч тяжiння тягне до пекла.
“Я”- пiд небом iз синих вiтрил.
“Я”- сильнiше вiд самої смертi.