Ніщо і Все на відстані руки. Як Інь і Янь. Як яв і сон.
Як стрічка Мьобіуса, по якій мураха тягне мертву муху.
Ясон пливе в Колхіду. Неандертальці сплять у генах кроманьйонців.
Атіла не родився, але вже бронза є. Залізо. І на підході сталь з Дамаску.
Усе вже є, і вже нема нічого. Безмір світів, які складаються в один,
як у китайську ляльку...
Ляля Чіча пишногруда, ноги миєш у потічку.
Ти, либонь, не розумієш,
у яку втягнулась гру?
І з яких світів прийшла ти
на планету третю Сонця?
І яку народиш доньку від Святого Чоловіка,
що його тут називають
помилково Сином Неба.
Твоя дівчинка_голубка прилетить до Йордану
і торкнеться до маківки Чоловіка Світу Цього.
Він з води явиться Небу і вони всі офігіють.
Це все магія, Мануна.
Ти колись все зрозумієш.
Все - слова. Усе - у слові.
Але музика сильніша.
Сорокову грає Моцарт.
Наш Господар замовкає.
Він п'яніє. Ловить хвилю
Розуміє, що створив Вселенське Диво.
Алілуя! Харе Крішна.
Я люблю
тебе, мій Світе!