Царює серпень.Літо йде на спад.
Додолу вітер гне наш диво-сад.
Калина намистинки налива
І день потроху менший - час сплива.
Гойдають ластів'ята струму дріт,
І вудвуд свій рахує родовід,
І важчають голівки сОняхів,
На трактор начіплялось лемехів,
Верба потроху губить жовтий лист,
І дятел барабанить,як артист,
Зітхають грона виноградної лози,
І хмари купчаться майбутньої грози,
І вітер-сопілкар дме у дуду,
До ставу спрага гонить череду,
У річці хвилька хвильку доганя
І все це моє серце звеселя.