Магія тіла — древня, наче дракони,
Міцна, мов Геракл, тваринна, наче інстинкт...
Коли зійде ніч, мов цукор, розчиниться втома,
Давай почаклуєм... і хай нас Бог простить...
Випустим пристрасть, наче джина із пляшки.
Розкута, мов Ліліт, скромна, наче монашка...
Чорна білизна — символ п'янкої розпусти...
М'яка, мов арабіка, дика, наче робуста...
"Випий мене", — написано на обличчі,
Цілунки-тату на шиї тобі так личать...
Зорі відкриють портали — солодко й млосно...
Увійде корабель мій у твій зволожений космос...
Думки на смітник, думкам у цій казці не місце.
О, скільки енергії! Мій енерджайзер не вмістить...
Оголимо зброю — ніжні цілунки й обійми...
Забудь світ земний — пограємо в зоряні війни...
Солодка отрута — твої феромони й флюїди,
Минаючи смерть, відправляють на сьоме небо...
Забувши дорослість, ми будем казитись, мов діти,
Кохати на повну — ніяких "напів", жодних "недо"...
Напиватись тобою, мов флібустьєри - ромом,
Клонувати рудих, мов Герміона із Роном,
Летіти крізь хмари, мов Аладін до Жасмін,
Мов Віктор Цой, всім серцем прагнути змін...
Чекати червоні вітрила, наче Ассоль,
Під львівським дощем блукати без парасоль,
Чекати на осінь, що листями впаде iз віт...
Кохання, навіть маленьке, рятує світ...
Магія тіла — біле вино, зйомний Хоґвартс,
Весь світ ходить обертом, мов у піснях Веремія...
Який-небудь Нестор внесе це колись у літопис...
А поки цілуй мене, миле руде створіння...
Коли зійде ніч, мов цукор розчиниться втома,
Шлях чумацький тектиме у вічність — чарівна річка...
Навiщо ті зорі, найяскравіші й бездонні —
Ластовиння, що Бог розкидав, мов просо, по твоїх щічках....
Торкатись губами зір, відчувати тепло їх,
У ніч прохолодну та чорну, мов антрацит...
Я прошепочу щось на зразок "I love you..."
Ти затулиш вуста мені пальцем, промовиш:
"Цить!..."
© Паша Броський