Біохімія кохання, біофізика самадхі, нейропсихологія дзен.
В зеніті єства твого завис кондор,
а довкруг ніг скрутився вуж.
Що ми знаємо про Будду, що сховався у нірвані?
Що ми знаємо про ту, що сидить під Пупом Світу
на чотири пальці нижче?
В позі лотоса дрімає?
Чи танцює лєтку єнку?
Білі люди та червоні повдягали темні скельця,
повсідались біля ватри,
люльку миру розпалили.
Курять зілля нетутешнє
за Обіччя заглядають.
Що там бачать?
Нам не скажуть.
Про своє під ніс гуторять.
Сни складаються у повість.
У роман сплелися саги.
Тільки вітер не втихає.
Дощ періщить скоро місяць.
Дим у бовдурі тісниться
в хаті очі виїдає.
Простір кличе на дорогу,
просто йти куди завгодно.
- А де ж веселість серця твого, молодий друже?
- Розум украв його, вчителю.
- І ти також повірив, що від великої мудрості глибока печаль?
- А хіба не так?
- Велика мудрість легка, як пір'їна синього птаха. В ній розчиняється
всяка туга. Ти її не досягнув ще. Твій розум - грайливий вітер,
що здійняв догори куряву та змішав її з парою віковічних страхів дюдських.
- Дякую! Треба знову курити люльку...
Відлетіли ластівки. Зазбиралися буслята
Хата втишена стоїть. Навіть горобці притихли
Лише дятла чутно стук на краю вільшини
- Тук-тук-тук!
- Ти хто? Заходь!
На порозі тепла осінь у вінку з ожини.
© Copyright: Валентин Лученко, 2017